Суїцид - це навмисне самопошкодження зі смертельним фіналом, це є виключно людський акт, який зустрічається в усіх культурах.

Причини суїцидальної поведінки неповнолітніх полягають у: 

1) нерозумінні, неприйнятті неповнолітнього “значущими іншими”, що викликає переживання образи, самотності, відчуження;

2) втраті батьківської любові, нерозділеному коханні;

3) смерті, розлученні батьків;

4) прикладі суїцидальної поведінки батьків, родичів  тощо.     

Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути :

- шкільні проблеми;

- втрата близької, коханої людини;

- ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;

- переживання, образи;

- самотність, відчуженість;

- неможливість бути зрозумілим, почутим;

- почуття провини, сорому, невдоволення собою;

- страх покарання;

- почуття помсти, протесту, загрози;

- бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

- уникнення  наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

До поведінкових ознак суїцидальної загрози відносять:

- будь-які раптові зміни у поведінці  і настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;

- схильність до необачних і безрозсудних вчинків;

- надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

- відвідування лікаря без очевидної необхідності;

- розлучення з дорогими речами або грошима;

- придбання засобів скоєння суїциду;

- підведення підсумків, приведення справ до порядку, приготування до смерті;

- нехтування зовнішнім виглядом;

- багаторазове  звертання до теми смерті в літературі та мистецтві;

- повторне прослуховування сумної  музики та пісень;

- нестача  життєвої активності;

- самоізоляція від родини та знайомих;

- більше споживання алкогольних та наркотичних речовин;

- зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);

- збільшення  або втрата апетиту;

- млявість та апатія;

- неможливість сконцентруватися та  приймати рішення;

- уникнення  звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;

- раптове впорядкування   своїх справ;

- наявні суїцидальні спроби;

- почуття провини, докори на  свою адресу,   низька самооцінка;

- втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, роботи або школи;

- невизначені  плани на майбутнє;

- прагнення того, щоб інші залишили у спокої, присутність інших викликає розтратування.

Серед словесних ознак суїцидальної поведінки найпоширенішими є:

- впевненість у безпорадності і залежності від інших;

- прощавання;

- розмови або жарти щодо бажання померти;

- повідомлення про конкретний план суїциду;

-подвійна оцінка значущих подій;

- повільна, маловиразна мова;

- розпач і плач;

- висловлювання самозвинувачень.

- безпосередні заяви типу “Я думаю  про самогубство” або “Було б краще вмерти”, або “Я не хочу більше жити”,

- висловлення типу: “Вам не прийдеться більше про мене турбуватися” або “Мені все набридло”,  aбо “Вони пошкодують, коли я піду”.

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

- амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів;

- безпорадність, безнадійність;

- переживання горя;

- ознаки депресії;

- почуття провини або відчуття невдачі, поразки;

- надмірні побоювання або страхи;

- почуття власної малозначущості;

- неуважність, розсіяність або розгубленість.

Ситуаційні прояви:

- будь-яка помітна зміна особистого життя, у будь-яку сторону;

- смерть коханої людини, особливо батьків або близьких родичів;

- нещодавня зміна місця проживання;

- конфлікти у сім'ї;

- скоєння правопорушень;

- складнощі у спілкуванні з однолітками;

- проблеми з навчанням у школі;

- соціальна ізоляція, особливо від родини та  друзів;

- наявність хронічної, прогресуючої хвороби;

- небажана вагітність, хвороби, що передаються статевим шляхом.

         Таким чином, депресивні прояви підлітків із суїцидальною поведінкою можуть  виражатися як:

- сумний настрій;

- надмірна самокритичність, неадекватна самооцінка;

- почуття нудьги;

- почуття втоми;

- порушення сну;

- соматичні скарги, порушення апетиту, різка зміна ваги;

- непосидючість, неспокійність;

- фіксація уваги на дрібницях;

- надмірна емоційність;

- замкненість, скупість;                                                                                                                                                 

- агресивна поведінка;                                   

- схильність до бунту;

- зловживання алкоголем або наркотиками;

- погана навчальна успішність, зниження інтересу до навчання, прогули уроків.

Важливо звертати увагу на раптову зміну поведінки та   висловлювання підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб:

- висловлювання: “Мені усе набридло!”, “Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!” “Навіщо мені жити?”, “Який сенс в тому, що я живу?”;

- скарги на дурні передчуття: “Я відчуваю, що скоро помру!”;

- підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів;

-     Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки  проблемного стану: напругу, агресивність,  апатію,  аутоагресивну  поведінку тощо. Педагог може звернути увагу  шкільного лікаря, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину.

         При проявах суїцидальної поведінки старшому підлітку варто запропонувати   бесіду, в якій  можна вказати  на його стан і порадити звернутися до практичного психолога, психотерапевта  чи до інших спеціалістів. Доцільнім може бути і спільне звернення   (педагога та учня)  до відповідного спеціаліста, бо підліток самостійно може не звернутися до фахівця.

         Зазначена посередницька роль педагога має позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий для підлітка у стані  стресу, аутоагресивної поведінки  тощо. До того ж, підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, куди звернутися за допомогою. При цьому сама бесіда може містити  елементи усвідомлення: що є його страждання, як воно протікає, з ким трапляється, які дії здійснюють люди  у схожих ситуаціях, хто допомагає, у чому проявляється психологічна допомога тощо.

Міф: Більшість самогубств здійснюється майже або зовсім без попередження.

Факт: Більшість людей подають попереджувальні сигнали про можливе самогубство - у формі безпосередніх висловів, фізичних, тілесних ознак, емоційних реакцій або поведінкових проявів. Вони повідомляють про можливість вибору самогубства як засобу позбавлення від болю, напруження, збереження контролю або компенсації втрати. При цьому дані сигнали часто виступають як волання про допомогу.

Міф: Не слід говорити про самогубство з людиною, котра схильна до нього, оскільки це може подати їй ідею про здійснення цієї дії.

Факт: Розмова про самогубство не породжує і не збільшує ризику його здійснення, а, навпаки, знижує його. Найкращий засіб виявлення суїцидальних намірів - пряме запитання про них. Відкрита розмова з вираженням щирого піклування і турботи щодо наявності у людини думок про самогубство є для неї джерелом полегшення, навіть одним із ключових моментів у відвертанні безпосередньої небезпеки самогубства. Обминання ж цієї теми у розмові може стати додатковою причиною для зведення рахунків із життям.

         Говорити про самогубство доцільно у тому випадку, коли при попередньому діагностуванні у неповнолітнього  виявилася тенденція  до суїцидальної поведінки, є ймовірний ризик  скоєння самогубства.

Міф: Якщо людина говорить про самогубство, то вона його не здійснює.

Факт: Люди, що зводять рахунки з життям, найчастіше перед цим прямо чи опосередковано дають знати кому-небудь про свої наміри. Це стосується чотирьох з п'яти суїцидентів. Тому, якщо до вас звернулася така людина, ніколи не відмовляйтеся від розмови з нею, відверніть її від цього усіма можливими засобами і, передусім, глибокою зацікавленістю у житті цієї людини.

Міф: Суїцидальні спроби, що не призводять до смерті, є лише формою поведінки, спрямованої на привертання уваги до суїцидента.

Факт: Суїцидальні форми поведінки або «демонстративні» дії деяких людей є крайнім, останнім закликом або проханням про допомогу, що посилається іншим. Надання допомоги у розв'язанні проблем, встановлення контакту є ефективним методом запобігання суїцидальної поведінки.

Міф: Самогубець впевнено бажає померти.

Факт: Наміри більшості суїцидентів залишаються двоїстими аж до моменту наступу смерті. Вони залишаються відкритими для допомоги з боку інших, навіть, якщо вона нав'язується їм. Більшість осіб із суїцидальними тенденціями шукають спосіб продовження життя.

Міф: Ті, хто покінчує із собою, психічно хворі.

Факт: Дійсно, наявність психічного захворювання є фактором високого ризику самогубства, проте переважаюча більшість суїцидентів не страждають ніякими психічними захворюваннями. Для них суїцидна ситуація тимчасова, з якої вони не вбачають іншого виходу, але такий завжди можна знайти.